Про місто

Назад

Історична прогулянка Маріуполем

Оглядовий майданчик «Міського саду»

#ТутВарто пізнавати історію міста


Справжньою окрасою Маріуполя є море. Азовське море – одне з небагатьох південних морів, яке взимку, як правило, повністю покривається льодом. Справжнім дивом природи вважаються намивні піщано-мушляні коси. Азовське море – світовий лідер не тільки за кількістю, але й за довжиною таких кіс.
Азовське море стало відомим в I ст.н.е., і називали його - Синє море. З плином історії море багаторазово перейменовувалося (Самакуш, Салакар, Майутіс). А на початку XIII століття була затверджена назва Саксинське море.
Сучасна назва Азовського моря прийшла в нашу топоніміку на початку XVII століття завдяки літопису Пімена. Причому, спершу воно закріпилося тільки за його частиною (Таганрозька затока), і лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилася за всім водоймищем.

Арка «Міського саду»

#ТутВарто пізнавати історію міста


Закладений у 1867 році в гирлі Калинової балки на крутій кручі, Міський сад починався з фруктових дерев. Через роки після початку хаотичного засадження, в 1889 році сад отримав свого майстра - Георгія Григоровича Псалті, який, отримавши спеціальну освіту у вищій школі садівництва Версаля, надав йому всі характерні риси типового французького парку.
Закінчені риси Міський сад набув у 1910 році, коли в його центрі з'явився фонтан. Це стало можливим лише завдяки появі в місті водонапірної системи, узгодженої міською думою двома роками раніше.
Друга світова війна дивом не зачепила цей куточок міста, зберігши сусідами сімнадцять порід дерев, багаторічні кущі та трави. А у післявоєнний період на одній з алей тут з'явився Літній театр, який гармонійно вписався в архітектурний ансамбль парку.

Будинок архітектора Віктора Нільсена

#ТутВарто пізнавати історію міста


Історія будівлі по вулиці Семенішина почалася більше ста років тому. Тоді особняк був пам'яткою міста. Будинок знаходиться недалеко від входу в парк культури та відпочинку «Міський сад». Він був побудований головним архітектором Маріуполя Віктором Нільсеном на початку ХХ століття в стилі модерн для своєї родини. У ньому він і прожив до самої революції, поки будинок не реквізували. Крім самої будівлі, прикрашеної барельєфами і декоративною башточкою, інтерес представляла і навколишня територія будинку - зараз вона, на жаль, зруйнована.
Особняк є яскравим зразком архітектури модернового стилю: в кутовій частині він увінчаний башточкою з псевдоаттіком, що виконана пластичними лініями, і декорована вгорі античним маскароном, обʼємним ліпним орнаментом у вигляді обличчя.

Будівля радіовузла

#ТутВарто пізнавати історію міста


Будівля радіовузла була побудована на рубежі ХІХ - ХХ століть. За різними відомостями там знаходилося міське початкове Єкатерининське училище і житловий будинок сім'ї Георгія Попова. Але маріупольцям ця будівля відома як радіовузол.
За радянських часів звідси на розвішані по стовпах репродуктори транслювалися музично-хорові виступи і передачі, прогнози погоди, новини, сигнали точного часу. Трансляційна мережа охоплювала не лише центр міста, а й віддалені селища в порту та заводі. З часом, навіть коли радіоточки перебралися в квартири і будинки, радіовузол виконував свої функції. Але через певний проміжок часу радіовузол закрили. Пізніше сталася пожежа, вигоріли дерев'яні перекриття і дах. В результаті цього були втрачені елементи внутрішнього інтер'єру, гіпсовий декор і ковані вироби, яким було більше ста років.

Будинок з левами

#ТутВарто пізнавати історію міста


На початку затишної маріупольської вулиці, що потопає в зелені, не можна не помітити будинок під номером 10, який заворожує і не може не притягувати своєю неординарністю. Але, головне, цей будинок - один з яскравих символів епохи «модерну» з маскою левів на фронтоні, побудований більше 100 років тому за проектом головного архітектора дореволюційного Маріуполя Віктора Олександровича Нільсена.
Ще до революції Віктор Олександрович продав цей будинок козачому офіцерові, а сам переїхав в новобудову на вулицю Семенішина. У 30-х роках у Будинку з Левами проживав директор металургійного комбінату «Азовсталь» Яків Гугель. У 1937 році виявилося, що він був членом контрреволюційної організації. Будівельника і директора Азовсталі репресували. Після цього будинок був поділений на квартири. Так і є до сьогодні.

Індустріальний коледж (Маріупольська Олександрівська чоловіча гімназія)

#ТутВарто пізнавати історію міста


Маріупольська Олександрівська гімназія почала працювати з 15 вересня 1876 року і проіснувала до 1919 року. Спочатку гімназія розміщувалася в приватних будинках, а в 1894 році міська дума оголосила конкурс на кращий проект нової будівлі. Переміг проект одеського архітектора Н. Толвінського. У нову будівлю на вулиці Георгіївській гімназія перейшла в 1899 році.
У 1892 році для гімназистів проводилися навчальні екскурсії з вивчення рідного краю. Звіт за результатами екскурсій - збірник «Маріуполь та його околиці» - є найавторитетнішим дослідженням XIX століття і цінною опорою для роботи маріупольських краєзнавців.
Створення Маріупольської Олександрівської гімназії відкрило широкі перспективи для талановитої молоді, стало поштовхом для краєзнавчої діяльності викладачів навчального закладу, загального підвищення рівня освіти у місті та повіті.

Художній музей ім.Куїнджі (будинок Гіацинтова)

#ТутВарто пізнавати історію міста


Цей величний особняк збудували в 10-х роках XX століття в стилі модерн за велінням Гозадінова як придане однієї з правнучок митрополита Ігнатія до її весілля із засновником першого маріупольського реального училища Василем Гіацинтовим.
У той час родина Гозадінових не відносилася до перших багатіїв міста, проте їм вдалося звести незвичайної краси особняк, який став прикрасою Маріуполя початку ХХ століття. За особняком був розкішний сад. У самому будинку були рідкісної краси складні паркети, дивовижні ліпні прикраси. Витвором мистецтва були різьблені дубові двері, вікна закривалися мідними віконницями. Після Другої світової війни в особняку розміщувався аптечний склад, потім будівля довгий час пустувала, а тепер вона стала домівкою для картин класиків та сучасників.

Готель «Спартак»

#ТутВарто пізнавати історію міста


Будівлю готелю «Спартак», увінчану куполом, обшитим оцинкованим залізом, спорудили, за деякими відомостями, за проектом головного архітектора міста Віктора Олександровича Нільсена. Якби хто-небудь надумав відзначити меморіальними дошками перебування в цій будівлі знаменитих постояльців, то, мабуть, зовнішніх стін не вистачило б. Тут знаходили притулок під час ще довоєнних гастролей відомі на всю країну співаки, актори, музиканти.
Будинок, що примикав до готелю з боку ресторану, належав Еммануїлу Спиридоновичу де Полоне - судновласнику і консульському агенту відразу двох держав: Італії та Австро-Угорщини. З боку Катерининської вулиці до двору консульського агенту примикав невеликий скверик з розважальними закладами. Скверик знесли, коли в середині 30-х років почалося будівництво чотириповерхового будинку для робітників заводу «Азовсталь».

Маріупольський краєзнавчий музей

#ТутВарто пізнавати історію міста


Будівля музею - цікавий історичний об'єкт Маріуполя. Вона була побудована в роки Першої світової війни для Катеринославського губернського земського навчально-ремісничого будинку-притулку воїнів-інвалідів. Урочисте відкриття будинку інвалідів відбулося 15 (28) листопада 1916 року. Він створювався, щоб дати можливість пораненим воїнам отримати спеціальність, яка могла забезпечити їх подальше існування.
Працював навчально-ремісничий будинок-притулок недовго. Уже навесні 1917 року діяльність його поступово згасла.
Його приміщення в подальшому використовувалися різними організаціями, установами і товариствами. У 1920 році тут був створений музей. З плином часу будівля змінила свій вигляд: під шаром штукатурки зникла цегляна кладка, з переднього фасаду зник балкон над входом, з заднього - відкриті галереї, в його центральній частині був закладений арочний проїзд у двір - з'явився невиправдано широкий простір між двома вхідними дверима. Тоді в цьому місці й розмістили три кам'яні половецькі баби.

Руїни синагоги

#ТутВарто пізнавати історію міста


Колись це було одне з найстаріших збережених будівель міста. Рік його народження - 1882-й. Розміщувалася синагога в будинку торговця Антона Чабаненка. Згодом вона стала головною Хоральною синагогою нашого міста.
У 1930-х роках синагога перейшла в користування радянської влади, але на відміну від багатьох православних церков, не була зруйнована. Колишня синагога довго служила спочатку медичному училищу, а потім – заочній школі. У середині 1980-х років було прийнято рішення розмістити в будівлі картинну галерею. Але зимою після занадто сильного снігопаду дах не витримав ваги снігового покриву і рухнув.
Про хоральну синагогу в книзі «Маріуполь та його околиці» говориться: «Одним з видатних ініціаторів її відкриття був покійний Йосип Авербах». Йдеться про батька видатного вченого-офтальмолога, академіка Михайла Йосиповича Авербаха.

Комплекс будівель Рябинського

#ТутВарто пізнавати історію міста


До середини ХІХ століття будівлі в Маріуполі не мали нумерації та іменувалися за прізвищем власника. «Будинок купця Рябінкіна» - один з найзагадковіших, що зберігся досьогодні. А все через те, що народний поголос пам'ятає ім'я власника, а архівні документи – ні.
Купцеві Натану Рябінкіну (за офіційними відомостями – Рябинському) приписують володіння комплексом споруд на вул. Георгіївській в старому Маріуполі. Будинки №№ 11, 11а та 13 раніше були одним цілим – всі будівлі були з'єднані арками. Їх будівництво відносять до кінця ХІХ - початку ХХ століття. Будівництво комплексу з трьох будівель Рябінкін нібито замовив у архітектора Нільсена. І Нільсен зайнявся проектуванням контори для співробітників. Поруч з ним в одноповерховій будівлі розміщувалися склади з винним погребом і навіть залою для дегустації. Третій будинок був представницьким і мав на першому поверсі аукціонні зали.

Палац культури «Молодіжний»

#ТутВарто пізнавати історію міста


Однією з найцікавіших пам'яток архітектури в Маріуполі є будівля Палацу культури «Молодіжний». Кожному маріупольцю добре знайомий його представницький, елегантний фасад, рельєфні стіни, холодні блакитні відтінки вікон, обрамлених кам'яною в'яззю. У той же час його можна назвати і самим невідомим будинком, адже до сих пір він зберігає таємницю свого походження. Парадоксально, але автор проекту однієї з найцікавіших пам'яток маріупольської архітектури невідомий.
Будівництво цього будинку було завершено в 1897 році. Спочатку тут був готель «Континенталь» і зал купецьких зборів. Пізніше будівля була значно перебудована і розширена. Були добудовані зал для глядачів, два фойє та технічні приміщення. Господарем особняка був В. Томазо.
З 1933 року тут розміщувався Клуб металургів заводу «Азовсталь». Новою сторінкою в історії будівлі стало відкриття 23 жовтня 2010 року в його стінах Палацу культури «Молодіжний».

Перетин пр.Миру і вул.Грецької (Стара церква Святої Марії-Магдалини)

#ТутВарто пізнавати історію міста


На тому місці, де сьогодні Грецька вулиця перетинається із проспектом Миру, азовський губернатор Василь Олексійович Чертков «за власним планом», як це сказано в главі «Православні храми в Маріуполі», в добре відомому краєзнавцям збірнику «Маріуполь і його околиці», у 1778 році заклав фундамент головної церкви нового міста Павловська.
Церква Марії Магдалини, що була закладена В.О.Чертковим, будувалася довго. І тільки в 1791 році вона була освячена. На плані міста 1811 року вона була позначена як соборна. Через сто років після цієї події церква була запечатана через ветхість. Пізніше вона була і зовсім розібрана, а на її місці звели каплицю в пам'ять про чудесний порятунок цесаревича Миколи Олександровича, майбутнього імператора Миколи II під час його подорожі Японією.

Будинки зі шпилями

#ТутВарто пізнавати історію міста


Однією з основних визначних пам'яток міста Маріуполя стали два житлові будинки зі шпилями - східний і західний. Будинки були зведені в 1953 році на місці колишньої будівлі міськвиконкому за проектом відомого київського архітектора Л. Яновицького. Два будинки розділені між собою проїзною частиною і тротуарами вулиці ім.Куїнджі. У 2000 році західний будинок зі шпилем пофарбували в білий колір, а східний так і залишився природного цегельного кольору.
Обидві будівлі були виконані в традиціях класицизму середини 20 століття: масивний цоколь, ліпнина на стінах, пілони і колони іонічного ордеру, аркові пройми, кутові частини будинків прикрашають шпилі та фігурні парапети. Завдяки шпилям ці будинки є архітектурним акцентом перетину вулиці Куїнджі та проспекту Миру. Східний і західний будинки зі шпилем видно навіть з Азовського моря.

Театральний сквер (Храм Святої Марії-Магдалини)

#ТутВарто пізнавати історію міста


Задовго до знесення церкви Св.Марії-Магдалини, в 1862 році був закладений храм з такою самою назвою. Великий, з престолами в ім'я святої Марії Магдалини, святого Іоанна Хрестителя і Покрова Пресвятої Богородиці. Будівництво його тривало цілих тридцять п'ять років. Храм освятили в 1897 році і в ньому почали правити служби. Навколо величного храму були висаджені дерева, що утворили затишний сквер, названий Олександрівським.
Після Харлампієвського собору, який височів на самому початку Катерининської вулиці, нова церква Марії Магдалини була найбільшою в Маріуполі. Купола Марії Магдалини було видно з моря за кілька миль від берега.
У Марії-Магдалинівському храмі серед інших цінностей зберігалася запрестольна ікона Спасителя часів запорізьких козаків. Храм був знесений у першій половині 1930-х років. А у 1960 році на його місці було зведено будівлю драматичного театру.

Драматичний театр

#ТутВарто пізнавати історію міста


Свою історію маріупольський театр почав в 1878 році, коли була створена перша професійна театральна трупа в місті. Сином купця В. Шаповалова для театру було орендоване приміщення, в якому свій творчий шлях почали багато відомих артистів сцени.
У листопаді 1887 року відбулося урочисте відкриття нового театрального будинку, побудованого на кошти В. Шаповалова, яке отримало назву «Концертний зал» (згодом «Зимовий театр»).
У 1934 році на основі міського драматичного театру був створений Донецький музично-драматичний театр з постійним перебуванням у місті Маріуполі.
У 1947 році театр закрили. Свою діяльність він відновив тільки у 1959 році. У той час почала будуватися нова будівля. У тому ж році Маріупольський театр отримав статус Донецького державного. Урочисте відкриття новозбудованої будівлі відбулося в листопаді 1960 року.

Водонапірна вежа

#ТутВарто пізнавати історію міста


Стара водонапірна вежа є однією з визначних пам’яток Маріуполя. Ця цікава в архітектурно-художньому відношенні будівля розташована у найвищій точці міста, завдяки чому вона височіє над навколишньою забудовою. У квітні 1908 року міська дума Маріуполя затвердила проект будівництва водопровідної мережі, складений інженером і міським архітектором Віктором Олександровичем Нільсеном.
Початок будівництва водонапірної вежі та міського водопроводу випав на грудень 1909 року. Автор проекту доповнив її оглядовою пожежною вишкою, додавши їй ще й протипожежне призначення. На четвертому рівні маріупольської вежі розташовувався бак із водою. Система працювала до 1932 року, а після цього вежа служила пожежною каланчею. Після Другої світової війни вежа прийшла в запустіння. Але незважаючи на це, в 1983 році вона була визнана пам'яткою архітектури місцевого значення. Зараз Водонапірна вежа знайшла друге життя і стала сучасним символом Маріуполя.

дата оновлення: 22.10.2019